ХОЛМСIНГI

* * *

— Містер Холмс, до вас якийсь пан по оголошенню в газеті.
Холмс на одну мить відірвався від хімічних дослідів і уважно оглянув чоловiка, що ввiйшов:
— Здрастуйте, доктор Ватсон! Ви, я бачу, недавно приїхали з Індії, шукаєте роботу і, крім того, вам потрібна квартира у Лондоні — гарна, але недорога.
Ватсон, уперше зустрівшись з великим сищиком, від здивування почав заїкатися:
— Але я-я-як ви здогад-гад-дались,— доктор стримав себе і випалив скоромовкою,— хто я такий і що мені потрібно?
— Ну, це ж елементарно, Ватсон! Ваше прізвище написане у вас крейдою на валізі. На шиї висить стетоскоп, виходить, ви — доктор. На голові індійський тюрбан — виходить, ви недавно з Індії. На спині у вас плакат «Шукаю роботу» — виходить, ви її поки не знайшли. І крім того, я давав об’яву: «Здається квартира у Лондоні — гарна, але недорога» — виходить, саме таку вам і потрібно.
— Дійсно, тепер, коли ви усе пояснили, це виглядає надзвичайно просто. До цього, мабуть, додумався б навіть школяр!
— От так завжди, доктор, — сумно зітхнув Холмс,— варто розкрити логічний ланцюжок міркувань, і весь театральний ефект летить до чортів.

* * *

Холмс і Ватсон зосереджено боксували у вітальні. На порозі з’явилася мiсiс Хадсон:
— Містер Холмс, ви не забули, що в доктора поранена рука?
— Ви неспостережливі, мiсiс Хадсон. Я не тільки не забув про поранену руку, але навіть спеціально намагаюся попасти по ній,— відповів сищик, настирливо атакуючи Ватсона.

* * *

Сер Генрі Баскервiль, Шерлок Холмс, доктор Ватсон та інспектор Лейстрейд схилилися над бездиханним тілом собаки Баскервiлей.
— Ватсон,— звернувся сер Генрі до доктора,— ви не були, випадково, у Кореї?
— Ні, сер, я служив в Індії та й в Афганістанi.
— Як шкода,— тяжко зітхнув сер Генрі.— Виходить, знову буде на вечерю ця жахлива вівсянка.

* * *

Холмс і Ватсон ось вже цiлу годину йшли по свіжому слідi. Мовчання порушив доктор:
— Холмс, будьте так ласкавi — йдіть повільніше, я не встигаю…
— Не встигаєте за мною йти? — здивувався сищик.
— Ні, я не встигаю записувати ваші кроки.

* * *

— Ватсон, навіщо ви носите ці дурні руді вуса? — запитав якось раз Шерлок Холмс свого друга.
«І справді — навіщо?» — подумав доктор і, ідучи на роботу, залишив свої вуса дома, на тумбочці. Через кiлька годин він зненацька повернувся додому і, намагаючись не дивитися на сищика, спробував непомітно прошмигнути до себе у кімнату.
— Ватсон, і чим це я вас так скривдив? — здивувався Холмс, мирно погойдуючись у крiслi-гойдальцi.
— Чим, чим,— пробурчав доктор,— жоден з моїх пацієнтів не визнає тепер у мені доктора Ватсона!
— Мій дорогий друг,— сказав спокійно сищик,— по-перше, я не просив вас розлучатися зі своїми вусами. По-друге, я завжди говорив вам, що різка зміна іміджу приносить одні лише неприємностi. І потім, доктор — тепер ви, сподіваюся, розумієте, чому я увесь час ходжу у своїй дурнiй кепочцi і палю цю огидну люльку?

* * *

— Яка кепська погода, Холмс,— пробурчав Ватсон, на секунду відірвавшись від газети.— Другий тиждень ця гнітюча сірість і ніякого натяку на поліпшення.
— Що ви говорите? — здивувався сищик.— А я i не помітив…
Холмс затишно заправив ковдру і продовжив весело булькати кальяном.

* * *

Після того, як доктор Ройлотт вийшов, Холмс підхопився з крісла і, обурено розмахуючи кулаками, став бігати зі сторони у сторону і кричати:
— Ну ви подивiться, який нахаба! Прийшов без попиту, старий козел! Наслідив, насмiтив, недоумок такий! Забруднив килим, погань з пензликом! Побив усі мої пробірки, маразматик хронів! Наплював, насмердiв, баран саксонський! Зіпсував таку гарну річ,— Холмс одним рухом розігнув залізний брухт. Помітивши, що Ватсон все уважно нотує, сищик звернувся до нього:
— Тільки ви, доктор, будь ласка, опишіть це як-небудь культурнiше…

* * *

— Ватсон, мені терміново потрібна ваша допомога!
— Я завжди готовий! Куди ми поїдемо? Що брати з собою? У скільки виїжджаємо? Мій револьвер знадобиться? Або взяти пару динамітних шашок? — засипав його питаннями доктор.
— Так погодьте ви з цим,— Холмс ледве махнув рукою,— дайте менi краще аспірiн — у мене так жахливо болить голова!

* * *

Якось раз сер Генрі Баскервiль запросив Шерлока Холмса і доктора Ватсона на невеликий пiкнiчок. Вони розташувалися на веселенькому острівці посеред квітучих болот і прийнялися розпаковувати свій провіант.
— Що там у вас, Беррiмор? — запитав хазяїн свого слугу.
— Вівсянка, сер!
Сер Генрі зморщився й обернувся до Ватсону:
— А у вас, доктор?
— У мене є усе, що побажаєте,— очi Ватсона заблищали від гордiсті.— Касторка, зеленка, марганцівка, валеріанка і навіть трохи миш’яку!
Сер Генрі зiщулився і про усякий випадок відсунувся убік.
— Ну, а ви, містер Холмс? Чим ви нас порадуєте?
— Бруд із Гримпенскої трясовини! — захоплено відгукнувся сищик, розглядаючи свої чоботи через збільшувальне скло.
— Чорт з вами, Беррiмор, давайте сюди вашу дурну вівсянку.

* * *

— Завжди приємно з вами поспілкуватися, Лейстрейд. Заходьте як-небудь ще!
Коли інспектор вийшов, Холмс з полегшенням зітхнув:
— Ну і тупиця! Таких ідіотів ще треба пошукать!
«Хотів би я знати, що він говорить про мене»,— подумав Ватсон.
«Хотів би я знати, що він про мене пише»,— подумав Холмс.

* * *

Уважно оглянувши кімнату доктора Ройлотта, Шерлок Холмс звернувся до господарки:
— А тепер, мiсс Стоунер, у мене до вас незвичайне прохання. Цю ніч ми з доктором Ватсоном повинні провести у вашій спальні.
— А як же я?
— А ви повинні бути з нами — інакше в нас з доктором нічого не вийде.

* * *

Ватсон снідав у вітальні i одним оком поглядав у ранкову газету. Увійшов мерзенного виду дiдок:
— Здрастуйте, наймиліший,— сказав він, проходячи повз доктора. Старий піднявся по сходах і сховався у кімнаті Холмса.
Через якийсь час відтіля з’явився кремезний рудобородий матрос з гарпуном під пахвою. Скупо привiтав Ватсона, той важливо пройшов через вітальню і залишив будинок. Хвилин через п’ять, крекчучи і покахикуючи, увійшов старий-букініст зі зв’язкою старовинних книг. Привітавшись з доктором, він піднявся наверх і сховався у кімнаті сищика…
Ця катавасія продовжувалась весь ранок. «Холмс усе-таки майстер перевтілення! — з повагою подумав Ватсон, спостерігаючи за тим, як черговий відвідувач-карлик видряпується нагору по сходаx.— Мабуть, у нього сьогодні особливий випадок, раз він так часто змінює зовнішність і одяг. Треба б детальніше довідатися, у чому отут справа».
Доктор увійшов до Холмса. Сищiк, затишно закутавшись у ковдру, сидів у кріслі напрoти навстіж розкритого вікна. Поруч, на журнальному столику, стояла трилітрова банка, наполовину заповнена двух-пенсовими монетами.
— Ватсон! Добре, що ви зайшли — підмінiть мене, будь ласка, а то я вже зголоднiв і достатньо змерз.
У вікні з’явилася щербата фізіономія: «Сер, я отут правильно потрапив?»
— Так-так, шановний. Залазьте, будь ласка,— охоче відгукнувся Холмс і показав пальцем на банку,— з вас два пенси. Вийдете з цієї кімнати, сходьте вниз по сходах, через вітальню проходьте у передпокiй, ще раз сходьте по сходах, а там вже потрапите на Бейкер-стрiт.
Помітивши подив доктора, сищик розвiв руками:
— А що поробиш, Ватсон! Сьогодні ранком Бейкер-стрiт перекрили з двох сторін — знову якихось шахраїв ловлять… Ну не літати ж тепер людям по повітрю! І оскільки в мене зараз з фінансами негусто, я вирішив на цьому трохи заробити. Так що сідайте поки у крісло, а я піду підкриплюся і заодно довідаюся, скільки там назбирала мiсiс Хадсон.

* * *

— Ну чому?! Чому?! — обурено викликнув доктор Ватсон, виглянувши якось раз суботнім ранком у вікно.— Чому весь тиждень, коли я на роботі, стоїть чудова погода, а на вихідні стає раптом так дощово і холодно?
— Елементарно, Ватсон,— відгукнувся Холмс, задумливо розпалюючи люльку.— Тому що ми з вами, на жаль, живемо у Лондоні.

* * *

— Ватсон, що це ви там пишите?
— Нова розповідь про вас, Шерлок.
— А мені можна подивитися?
— Шкодую, але вона ще не готова. Через тиждень-другий я її опублікую, тоді ви і побачите остаточний варіант.
— От так завжди — про свої пригоди я довідуюся самим останнім,— сказав Холмс і скривджено запілікав на скрипці.

* * *

— Холмс, що ви можете сказати про цей лист? — Ватсон простягнув аркуш великому сищикові. Той швидко оглянув листа з усіх боків, обнюхав і спробував на смак:
— Хазяїн цього листа правша, але писав лівою рукою. Це чоловік середнього зросту, сильної статури, служив в армії, носить вуса і палить сигари дуже знайомої марки. Якщо додати ще кілька дрібних прикмет, то висновок буде однозначним — це лист написаний вами, мій дорогий друг!
— Так, але як вам, чорт забери, вдалося? — доктор на секунду онімів від подиву.— Я спеціально купив нове перо, чорнило і папір, я написав усе лівою рукою, текст листа — цілковита нісенітниця! Як ви здогадалися, Холмс?
— Елементарно, Ватсон — я спостерігав за вами через замкову шпару!

* * *

Баскервiлль-холл. Зима. Пізній вечір.
— Що там у вас, Беррiмор?
— Вівсянка, сер!
— Боже мій, з ким я живу,— пробурчав сер Генрі, розкриваючи черговий різдвяний подарунок.

* * *

— Холмс, ви не знаходите, що мiсiс Хадсон останнім часом якась зелена?
— Ви знаєте, доктор, у мене з нашою господаркою є один негласний договір — вона ніколи не суне ніс у мої справи, а я намагаюся не копатися в її жіночих таємницях,— відповів великий сищик, старанно вибиваючи свою люльку у квітковий горщик.

* * *

Доктор Ватсон чинно прогулювався по Бейкер-стрiт, як раптом почув постріли у своєму будинку. Він ввірвався у вітальню — постріли лунали з кімнати Холмса. Ватсон моментом злетів по сходах і відкрив двері. Великий сищик, сидячи у кріслі, зосереджено стріляв з револьвера в стіну.
— Що ви робите, Холмс?
— Ватсон,— сищик з подивом глянув на друга,— ну це ж елементарно — я стріляю у цю саму стіну.
— Але якщо мiсiс Хадсон побачить це…— почав було доктор.
— Тим краще — я сподіваюсь, вона нарешті розпорядиться змiнити цю моторошну рожеву шпалеру на що-небудь більш звичне моєму дедуктивному способові життя.
З цими словами Холмс перезарядив револьвер і продовжив методично вiдстрiлювати рифлені трояндочки на стінах.

* * *

Було вже пiв на четверту ранку і Ватсон починав потроху похрапувати, як раптом з вентиляційного отвору, що веде в кімнату доктора Ройлотта, почулось тихе шипіння. Шерлок Холмс підхопився з ліжка і запалив сірник.
— Ватсон! Ви бачите?! Ви бачите?! — закричав він і став люто бити тростиною по стіні.
— Дорогий друг,— незворушно відгукнувся доктор,— мені і не таке приходилося спостерігати — особливо в ті роки, коли я працював у психіатричній лікарні.

* * *

— Це нам подарували! — пропищала мiсiс Берримор, тягнучи за хвіст собаку Баскервiлей.

* * *

Глибока ніч. Хвилі несамовитих звуків вже третю годину трясли стіни будинку № 221-б на Бейкер-стрiт. Незважаючи на свою стару армійську звичку засипати під ревіння слонів, Ватсон не витримав і виліз з лiжка.
— Холмс, що це? — напівсонно запитав він, спускаючись на ватяних ногах у вітальню.
— А, Ватсон, і вам не спиться? — поспівчував Холмс, переставши возити скрипкою по смичку.
— Я прекрасно спав, але потім мене розбудило оце…
— Ви не любите класичну музику? — здивувався сищик.
— Дорогий Холмс, ви ж знаєте, як я її обожнюю. Тим більше, що іншої музики в нашому сторіччі немає. Але те, що ви тут грали…
— «Кармен»,— урочисто вимовив сищик, розмахуючи скрипкою,— яка буря почуттів, емоцій, яка енергія! Я тільки транспонував усе на двi з половиною октави нагору, розгорнув задом-наперед і зіграв з постійною зміною ритму…
Ватсон голосливо зітхнув і вилив у рота половину пляшки валеріанки.
— Я думав, що комусь зробилося погано,— лихословив він,— або сусідська кішка застрягла в ринві.
— Мій друг,— Холмс здивовано подивився на доктора,— ви починаєте робити помітні успіхи. Саме так воно і було! Спочатку знудило мiсiс Хадсон, потім кішка потрапила в нашу ринву.
Лише тепер Ватсон помітив, що добра половина шуму і скреготу не припинилася і після того, як Холмс перестав грати.
— Бідна мiсiс Хадсон…
— Нічого-нічого, я вколов їй небагато новокаїну — до ранку вона ні найменьшого звуку не почує,— спокійно повідомив йому сищик.
— А як же кішка? — машинально запитав доктор.
— А що кішка? Нехай сидить. Це я її туди засунув,— заспокоїв його Холмс.
— Навіщо?!
— Як навіщо? Вона не хотіла слухати мою композицію! — обурився сищик.— А ви, доктор, сподіваюся, не відмовитеся послухати Бізе в моїй обробці? Або ви бажаєте що-небудь важче?
— Що ви, що ви,— поспішно сказав Ватсон і залпом допив валеріанку,— Бізе так Бізе.
Доктор підхопив банку зі свинцевими примочками і з приреченим виглядом упав у крісло.

* * *

— Холмс, це нечесно! Я був вашим компаньйоном у декількох справах, за розкриття яких ви одержали гарну винагороду. Мені ж не дісталося ні пенсу!
— Ватсон, ну я ж не претендую на той гонорар, що ви одержуєте за розповіді про мене! — спритно викрутився великий сищик.

* * *

— Беррiмор, що в нас сьогодні на вечерю?
— Вівсянка, сер!
— Як? Знову вівсянка?! Чорт візьми, Беррiмор — чим же ви годуєте наших коней?

* * *

— Ватсон, подивiться у розкладі потягів — чи встигнемо ми на останній у Норт-Уелшем?
— Так, Шерлок, але тоді нам треба поквапитись…
— Добре, викликайте кеб і заодне відправте ці телеграми, купiть на зворотьньому шляху вечірню «Таймс», збирайте наші валізи — ми їдемо!
— Холмс,— скривдженно пробурчав Ватсон,— мені іноді здається, що ви мене використовуєте як слугу.
— Чому «як»? — здивувався сищик.— Слузі довелося б платити платню…
Холмс відкинувся у кріслі і задоволено запихкав люлькою.

* * *

Нюрнберг
1997—2004


Переклад тексту: Марина Нагель / Коректура: Фiра Промохова, Рита Поповська, Олег Доброгорський

<< назад

Оставьте комментарий